Давно юж започаткувал єм друкувати на «ЛС» мої заувагы о письменництві Володимира Хиляка, а остатньо пригадали мі о нім слухы о спробах вшануваня памяти Казімєжа Пулаского на горі, яку мы од понад двох віків зовеме Шыбеничном. О нашім письменнику выдрукувал єм пару текстів, а остатні з них стосує ся його найважнішого твору, як раз Шыбеничного верху. Не вшыткы знают, чым был для Руснаків за часів Барской конфедерациї тот верх и што ся там діяло в роках 1768–1772.

26 вересня того рока, юж шестий раз, одбили ся в Зеленій Горі Україньски дни. Без векшу част суботи в залах Зеленогірского університету проходила, юж вдруге, конференція «Лемки, бойки, русини – історія, сучасніст, матеріяльна та духовна культура». На жаль, на вебсторінках Університету нияк не мож било найти програмки, ци листи доповідей, а секретаріят не одповідав на майлі, ани не піднимав трубки.

Того рока орґанізатори – Зеленогірский університет и Поморска академія в Слупску – юж перед конференційом видали зошит, в котрім помістили част рефератів. Реферати сут написани мовами ориґіналу: по пільски (14), словацки (4) и україньски (4).

Осіннє число квартальника Організації оборони Лемківщини «Лемківщина» приносит актуальну інформацію з літнього сезону житя лемківской громади на північно-американьскім континенті.
Галина Семеняк представила 9 Лемківску ватру на оселі в Елленвіл, в США, котру зорганізували спільно ООЛ і СУМ в Америці. 4 липня на початок ватри Аня Чеберенчик заспівала пісню „Гори наши”. Староста фестивалю Василь Гаргай привитав прибилих і попросив владику Павла Хомницкого о поблагословліня свята. Стефан Гованьский в імени ООЛ наголосив в своїм виступі, же Ватра має великє значиня в збережиню і ширіню лемківской культури.

До недавна думав єм си, же знарядя нашых дідів нихто юж хыбаль не ужыват. Сами повіджте, хто тепер траву косом косит? Я ищы кошу, але барз рідко. Гнеска нашы жены и бабці ани на кудели не прядут, ани на кроснах не ткают, навет полотна юж не купуют. Давно не відів єм тіж, жебы дахто в плахті на плечах дашто нюс. Дідова коса трафила або на зломовиско, або до музею, так як граблі, куділь, кросна, ціпы, опавка и плахта. Гнеска маме спаліновы або електричны косы, а граблі дротяны, моі сут з «Бєдронкы».

Три формы єдного імена чловека, а думам ту о нашім родаку Русині-Лемку, назвиско котрого можеме пригадувати все з гордістю. Вродил ся будущий професор, пізніще ректор Петербурского університету в Вышні Ольшаві в 1769 роци, а помер в північні столиці Росиї в 1847. Нас акурат найбільше інтересуют рокы його перебываня там, хоц треба знати и памятати, же як бы він скоріще на Мадярах не был професором, то бы го не запросили до Росиї. 

Церква в Пантній Преподобної Матері Параскевії зостала вимурувана в 1916 р. В міжвоєнним окресі Пантна належала до парафії Маластів, горлицкого деканату, перемиской єпархії, а од 1934 р. до Апостольской Адміністрації Лемківщини. В Пантній 1936 р. било 740 греко­-католиків. Остатнім парохом до депортацийной акції „Вісла” бив о. Павло Шуфлят. Греко-католикам по повороті з вигнаня і довгих старанях, позволено в 1968 р. на одправи в велики свята, але каждого разу о. Теодор Майкович мусів просити римо-католицкого пробоща о доступ до церкви.