Цього року Тарасові Шевченку пощастило мати в Перемишлі другий культурний захід, присвячений його славній пам’яті. Організатором молодіжного шевченківського рок-концерту стало Товариство «Український народний дім» (ТУНД). Подія відбулася 21 квітня в наданому ОУП залі Народного дому. Голова ТУНД Михайло Пульковський прагнув вийти назустріч обдарованій молоді «шашкевичівки».

Цього року ґданщани почули і побачили спадщину Шевченка в дещо нетрадиційній формі. Крім творів, які декламували учні пункту навчання української мови, можна було теж, наприклад, переконатися, як безсмертні «Думи мої» звучать у версії... хіп-хоп.

Годі однозначно дійти до джерела того, звідки взялася ця назва: хоч про село ще в Середньовіччі згадував польський літописець Ян Длуґош, пишучи у своїх хроніках про... скам’янілі дерева. У своєму йменні село має корінь «рус», що може означати його походження від Русі.

Майстер-класи охоплюють цикл із трьох зустрічей, що закінчиться концертом.

Ганна Марущак (з дому – Зубальська), нині 87-річна мешканка Доброго Міста, з жахом згадує останній Великдень 13–15 квітня 1947 р. в рідному Арламові. У пам’яті закарбувалося майже все. І виселення більшості арламівців в Україну 1946 р., і солдати Червоної армії, які увійшли до села на Великдень того ж 1946-го, і різні польські збройні формування, які залякували людей.
– Ще перед Великоднем 1947 р. до Арламова увійшли польські війська, – згадує пані Ганна. – Вони постійно стояли в нашому селі, аж до виселення. Приганяли до нас людей з інших сіл, а найбільше з Ямної-Горішньої: і старших, і молодь, а навіть одного поляка, солтиса Грабовського. Били, страшенно всіх тортурували. Кого вбили, а кого послали до концтабору в Явожні. Коли нас виганяли, то в селі Тросцянці, де нас збирали, той скатований поляк вискочив на віз з мішками і кричав по-польськи: «Дивіться люди, що зі мною зробили.

 Страждання і смерть Ісуса Христа та Його Воскресіння стали основою найбільшого християнського свята, яке називають також Великоднем, Пасхою чи, як у Польщі, Великою ніччю (Wіelkanoc).

Якщо йдеться про «Пасху», то слово це походить від назви старозавітного свята «песах», його святкували юдеї на знак пам’яті про звільнення з єгипетської неволі. А з погляду християнського віровчення, Ісус усе людство визволив з полону гріха. Отож, християни в центрі свята ставлять воскресіння Спасителя.

Ідея реставрації могил cвящеників східного обряду, які спочивають на кладовищах на закерзонській території, народилася в середовищі Товариствa спадщини карпатських меншин (TCKM, dmk.witryna.org). Мета діяльності ТСКМ – це порятунок багатокультурного краєвиду польської частини Карпат, який нині гине, збереження матеріальної та духовної спадщини реґіону.

Товариство від 2007 p. провело низку заходів. Під час волонтерських таборів упорядкованo 28 цвинтарів з  одночасним ремонтoм надгробків.

 (01.06.1947– 09.02.2012)

Важко говорити про людину, яка так раптово і передчасно відійшла від нас. А вже особливо важко мовити слово про мовця, яким був бл. п. Роман Галан. Воно бо було не тільки Його професійною основою, а й душевною остоєю, національною берегинею. Він орудував ним наче ювелір, усіляко намагаючись надати рідній мові, багатій батьківсько-материнською говіркою, кшталт живого річища. Прецінь, як залюбки вкидав у свою розмову якесь призабуте слівце, почуте у хатній бесіді батьків, ми маємо чим гордитися, бо ж наша словесна криниця – це надбання сотень поколінь.

«Маєте подбати, щоб у цій школі було достатньо дітей. Українців у нашому і в сусідніх реґіонах – чимало. У комплексі створено найліпші умови для цього, щоб молодь вчилася якнайкраще».

Ці слова представниці провідного органу для Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові­Ілавецькому, віце-маршалка Анни Васілевської, не залишають сумнівів. Воєвідська влада зробила для закладу все, щоб молоді люди почувалися в ньому комфортно. Решта залежить від нас, українців, від українських родин.