З поміщених записів у книзі похоронених знаємо, що отець жив у Люблині на вул. 3 Мая, а на похороні був присутній Зиновій Пеленський – і саме він записаний як диспонент гробу. Пізніше виявилося, що це син отця Андрія. З. Пеленський помер 1943 р., через 3 роки після смерті свого батька. Мав тоді лише 53 роки. Обставини смерті – невідомі. Ймовірно, похоронений у Львові на Личаківському цвинтарі.
Справою могили о. Пеленського в Люблині дотепер займалося багато осіб. Протягом 30-ти років могилою опікувалися Галина і Станіслав Овсицькі та моя родина; інж. Іван Дацюк безкорисно прислав робітників, які підвищили цементну плиту гробу, бо вона вже була зрівняна з землею; родина Овсицьких, подружжя Лесівих і моя родина покрили ті кошти; о. д-р Микола Костецький шукав інформації про о. Андрія у Стрийській єпархії (на жаль, без успіху) та кілька разів відправив при могилі панахиду; диякон д-р Петро Сивицький від парафії написав листа до управління цвинтаря у справі звільнення від щорічної оплати за могилу (обов’язкова від 2005 р.) та подав інформацію про гріб на своєму блозі в Інтернеті; о. д-р Стефан Батрух відшукав інформації про душпастирську діяльність о. Андрія в англомовному шематизмі Львівської  єпархії о. д-ра Дмитра Блажейовського.

Священик і заслужений діяч
Отець Андрій донедавна був для мене лише одним з греко-католицьких священиків, які втікали на Захід від совєтів. Та віднайдені факти з його біографії виявилися досить цікавими. Тому я вирішив поділитися зібраними даними і зацікавити інших особою о. А. Пеленського та його сина Зиновія. На підставі фраґментарної інформації в Інтернеті і шематизму о. д-ра Д. Блажейовського (стор. 343 і 448) знаємо, що о. А. Пеленський народився 4 лютого 1864 р. (на табличці на могилі була подана така дата народження, у шематизмі – 1863 р.), був одружений з Меланією Раковською, висвятився 1888 р., овдовів 1924 р. (отже, у Лисятичах повинна бути могила його дружини), помер на 77 році життя, після 53 років священства. У шематизмі не подано дати смерті й місця  похорону, а лише є інформація, що помер «десь на Заході». Отже, можливо, що зацікавлені до сьогодні не знають про люблинську могилу отця Андрія.
Великі заслуги мав о. А. Пеленський в організуванні товариства «Просвіта» в Княгиничах. Першим документом про діяльність читальні «Просвіти» в цьому селі є список 12-ти її засновників, датований 23 квітня 1898 р. У листі до Виділу матірного товариства «Просвіта» у Львові від 10 червня 1898 р. отець Андрій звітував: «Сим повідомляю, що дня 6 червня 1898 р. відбулися перші загальні збори товариства „Читальня Просвіти” в Кнігиничах, а вибраний виділ уконститувався в той спосіб: голова Андрей Пеленьский – парох; заступник голови, а заразом писар Михайло Гладій, бібліотекар Василь Хомин, касієр Гринь Ватаманюк і господар Иван Емхе». Організатором читальні та мотором її діяльності безперечно став місцевий парох о. А. Пеленський. При читальні до 1939 р. діяв драматичний гурток (до 35 осіб) та чоловічий хор (42 людей). У селі Княгиничах 19 травня 2002 р. встановлено пам’ятник о. А. Пеленському. Дуже рідко трапляється, щоб село поставило комусь пам’ятник через 91 рік від подій, коли вже не живуть очевидці. На мою думку, о. Пеленський мусив мати ще інші, не відомі нам, заслуги – крім заснування «Просвіти» і того, що 18 років був там парохом. Видно, що пам’ять про цього священика передавалася з покоління в покоління.
Зі спогадів знаємо, що о. Пеленський мав вплив на формування життєвої позиції Степана Кузика. Батьки здібного хлопця, коли син закінчив народну школу, саме за порадою о. Андрія віддали його до української гімназії в Коломиї. С. Кузик (1888–1947) став пізніше видатним діячем кооперативного руху в Галичині, відомим політичним діячем, депутатом Сейму Польщі від УНДО (дві каденції в 1928–1935 рр.). Він був також членом Центрального комітету УНДО.
Треба згадати, що 2 червня 1938 р. о. Пеленський благословив закладення наріжного каменя під будову дерев’яної церкви у сусідньому селі П’ятничанах. Церква там була освячена 1939 р.

Громадська і політична активність Пеленського-молодшого
Не можна не згадати також про заслуги сина о. А. Пеленського – Зиновія. Хоч і про нього маємо лише загальні та фраґментарні дані. З. Пеленський (1890–1943) – це громадсько-політичний і кооперативний діяч у Галичині, редактор «Господарчо-кооперативного часопису» (1927–1930), референт пропаґанди при Ревізійному союзі Українських кооперативів та його представник на міжнародних кооперативних з’їздах. Член ЦК УНДО (з 1929 р.), депутат Сейму Польщі (1930–1935, мандат здобув на Волині), делеґат Української парламентарної репрезентації на конґресі національних меншин і в справах українських петицій до Ліґи Націй, член президії Ради національних меншин у Женеві. Під час своєї каденції відвідував Волинь, де вів секретні наради в околицях Рівного і Луцька. У 1940–1941 рр. був комісаром Рільничого банку в Люблині (тому могила його батька знаходиться в цьому місті). Дав себе пізнати як громадський діяч на Холмщині та Підляшші. Пізніше був директором аґрарного банку у Львові. Про нього є згадка в «Енциклопедії українознавства» (Львів, 1996, том 5, стор. 1977–1978).
З. Пеленський 1933 р. працював у Громадському комітеті допомоги страждальній Україні. Був секретарем у Діловому комітеті, головою якого був Василь Мудрий (віце-маршалок Сейму Польщі). Адреса секретаріату: З. Пеленський, Львів, вул. Підвалля, 7 (можливо, Підвальна), ІІІ поверх (подібно, саме там проживав). З. Пеленський разом з Міленою Рудницькою винесли на міжнародний форум трагічний факт голодомору в Україні. Вони 24 вересня 1933 р. (за повідомленням газети «Діло») передали Йоганові-Людовику Мовінкелеві «велику теку документів» про голодомор. Потім прем’єр-міністр Норвегії Й.-Л. Мовінкел поставив питання про голод в Україні на сесії Ліґи Націй у Женеві.
Відомо теж, що З. Пеленський був одним із тих, хто підписав ювілейну відозву до народу від Головного виділу «Просвіти» у зв’язку з 70-річчям товариства.
* * *
У світлі наведених фактів бачимо, що батько і син були непересічними особами. Сьогодні могила отця Андрія в Люблині знову вимагає відновлення. Табличка з написом зникла десь 2 роки тому. Добре було б ще раз підвищити цементну плиту. Майбутнє існування та вигляд могили о. А. Пеленського буде показником релігійної, політичної і суспільної зрілості української спільноти.

Душпастирська праця о. Андрія Пеленського:

► Велдіж, деканат Долина, 1888–1890 (сотрудник, Станіславське воєв., тепер Івано-Франківська обл., від 1946 р. село Шевченкове);
► Сівка, деканат Калуш, 1890–1891 (сотрудник, Станіславське воєв., тепер Івано-Франківська обл., від 1989 р. село Сівка-Калуська);
► Журів, деканат Рогатин, 1891–1893 (адміністратор, Станіславське воєв., тепер Івано-Франківська обл.);
► Княгиничі, деканат Рогатин, 1893–1911 (парох протягом 18 років, Станіславське воєв., тепер Івано-Франківська обл., у міжвоєнний період усталилася офіційна польська назва села Knihynicze і українська Кнігиничі. У Княгиничах 1931 р. проживало 1872 людей. Це період найбільшої кількості жителів села за всю його багатовікову історію, сьогодні село налічує біля 720 мешканців);
► Лисятичі, деканат Стрий, 1911–1939 (упродовж 28 років – парох, Станіславське воєв., тепер у Львівській обл., сьогодні село налічує біля 1800 мешканців. У лисятицькій парафії Св. Миколая перед о. Пеленським до 1911 р. адміністратором був о. Василь Павула, а після о. Пеленського – 1944 р. парохом став о. Стефан Метельський).

Ще 2010 р. на цементній плиті була маленька мармурова табличка з написом: «Andreas Pełenski, parochus in Łysiatycze (distr. Stryj), * 4.02.1864 – † 16.12.1940». Фото автора статті

«Наше слово» №8, 19 лютого 2012 року

Коментарів (1)

Додавання коментаря
Будь ласка, дотримуйтеся теми статті. Просимо утримуватись від надсилання коментарів, які містять такі елементи або посилання на сайти з такими елементами: · погрози, залякування, нецензурні слова, образи як особисті, так і на етнічному, релігійному або соціальному ґрунті; заклики до злочинів і насилля, порнографію, · комерційну рекламу Такі коментарі не будуть публікуватися. Також просимо не використовувати надмірно довгі цитати, не надсилати спами, не порушувати авторські права, не використовувати як «своє ім’я» реальне ім’я іншої людини. Перед натисненням на кнопку 'Відправити' відновите сторінку, щоб отримати новий код безпеки. Врахуйте, що попередній пункт має значення тільки в тому випадку, якщо був введений невірний код безпеки. .
Ім'я:
Коментар:
Код:*